Ukrainian Catholic University | 18May2010 | Rev. Borys Gudziak [Ukrainian version below];4693

Memorandum Regarding the
Visit to UCU of a representative of the
Security Service of Ukraine (SBU) (former KGB)
(responsible for contacts with Churches)
18 May 2009, office of the rector, 9:50-10:34

At 9:27 in the morning [18May2010] Fr. Borys Gudziak received a call on his private mobile phone from a representative of the Security Service of Ukraine requesting a meeting. The meeting was scheduled for 20 minutes later at the rectorate of UCU. This official had had contacts with the UCU rectorate a year ago at the time of the visit to the university of the then President of Ukraine Viktor Yushchenko. He had made a visit to the rectorate in the late afternoon on May 11, 2009 with regard to a request of the Ecumenical and Church History Institutes to sign an agreement to use the SBU archives. At that time members of the rectorate were away from the office. He had, what Dr. Antoine Arjakovsky, director of the Institute of Ecumenical Studies, called a “very good meeting.”

Upon arrival on May 18, 2010 in a polite manner the agent related that certain political parties are planning protests and demonstrations regarding the controversial (and in some cases inflammatory) policies of the new Ukrainian authorities. Students are to be engaged in these protests. There is a danger that some of these manifestations may be marred by provocations. He stated that, of course, students are allowed to protest but that they should be warned by the university administration that those involved in any illegal activities will be prosecuted. Illegal activities include not only violent acts but also, for example, pickets blocking access to the work place of government officials (or any protests that are not sanctioned by authorities).

After his oral presentation the agent put on the table between us an unfolded one-page letter that was addressed to me. He asked me to read the letter and then acknowledge with a signature my familiarity with its contents. He stated that after I had read and signed the letter it would be necessary for him to take the letter back. Since I could see that the document was properly addressed to me as rector (I also noticed that it had two signatures giving it a particularly official character) I replied calmly that any letter addressed to me becomes my property and should stay with me -- at least in copy form. Only under these conditions could I agree to even read the letter (much less sign).

The agent was evidently taken back by my response. It seemed that the situation for him was without precedent because in my presence using his mobile phone he called his (local) superiors to ask for instructions on how to proceed. The superior refused permission to leave me either the original letter or a copy, saying that the SBU fears I “might publish it in the internet.” I questioned this entire procedure and the need for secrecy and refused to look at the letter and read its contents. The young official was disappointed and somewhat confused but did not exert additional pressure and did not dispute my argumentation.

Our conversation also had a pastoral moment. I cautioned the agent of the fact that the SBU as the former KGB, with many employees remaining from the Soviet times, has a heavy legacy of breaking and crippling people physically and morally and that he as a young married person should be careful not to fall into any actions that would cause lasting damage to his own identity and shame his children and grandchildren. I sought to express this pastorally as a priest. To his credit he both acknowledged the past and declared his desire to serve the needs of Ukrainian citizens. He also asked that I indicate to him if I feel that he is exercising improper pressure.

Finally, I expressed my and the general population’s profound disappointment that the work of the SBU is so uneven, that security and police officers live lavishly on low salaries because they are involved in corrupt activities, and that the legal rights of citizens and equal application of the law are severely neglected. I gave the recent example of my cousin, Teodor Gudziak mayor of Vynnyky, who in February 2010 (three days after the election of the new president) was arrested in a fabricated case of bribery that was set up by a notoriously corrupt political rival and former policemen through the regional and city police. Despite the fact that two weeks before the fabricated affair the mayor, based on a vote of the town council, had given the SBU a video of plainclothes policemen breaking into his office and safe in city hall in the middle of the night and using town seals on various documents the SBU took no action. (The leadership of the Church, specifically Cardinal Lubomyr Husar, fears that by manipulated association this case may be used as a devise to compromise the rector of UCU and the whole institution which has a unique reputation of being free from corruption.) I also related that I had reliable testimony and audible evidence that my phone is tapped and has been for many months.

The population of Ukraine continues to fear and distrust both state security and police personnel because of the woeful track record of law enforcement and because of the diffuse practice of police intimidation of honest politicians, journalist, common citizens and the wonton extortion practiced by security institutions and police with respect to middle and small business. I asked the young agent to convey these concerns to his superiors. I had the impression that personally he is open to moral argument but that he also was simply doing his job. It was clear to me that he was dutifully “following orders.”

During our conversation the agent asked me about the imminent (May 20-22, 2010) General Assembly of the Federation of European Catholic Universities (FUCE) that will be hosted by UCU in Lviv. He characterized it as an important event (it has received considerable publicity) and asked about the program and whether it is open to the public. It was clear that he would have been interested in participating in the proceedings. I said that the main theme, “Humanization of society through the work of Catholic universities,” was announced in a press release as will be the outcome of the deliberations. The working sessions of the university rectors, however, are not open to the public. I explained that the 211 members of the International Federation of Catholic Universities (IFCU) and the 45 members of FUCE follow closely the development of the only Catholic university in the former Soviet Union. They will be monitoring the welfare of UCU, especially since in Japan in March at the annual meeting of the Board of Consultors of IFCU I had the opportunity to describe some of our socio-political concerns and the threats to the freedom of intellectual discourse (imposition of Soviet historical views, rehabilitation of Stalin and Stalinism, to whom a new monument was unveiled in Zaporizhzhia 5 May 2010) and new censorship of the press and television that are incompatible with normal university life.

Subsequently, as had been arranged at the beginning of the meeting, I called in the UCU Senior Vice Rector Dr. Taras Dobko to whom the official repeated the SBU’s concerns.

Besides noting the SBU’s solicitude for stability in Ukrainian society there are a few conclusions to be drawn from the encounter and the proposals that were expressed:

  1. Signing a document such as the letter that was presented for signature to me is tantamount to agreeing to cooperate (collaborate) with the SBU. The person signing in effect agrees with the contents of the letter and their implication. In KGB practice getting a signature on a document that was drafted and kept by the KGB was a primary method of recruiting secret collaborators.
  2. Such methods have no known (to me) precedent in independent Ukraine in the experience of UCU and of the Lviv National University whose longtime rector (and former Minister of Education, 2008–10) Ivan Vakarchuk I consulted immediately after the meeting. These methods were well known in the Soviet times.
  3. The confiscation of the letter after signature makes the letter and signature instruments to be used at the complete discretion of the SBU
  4. The possible scenarios for the exploitation of such a document include the following:

a.) In case of the arrest of a student the SBU could confront the rectorate and charge that the university was informed of the danger to students and did not take necessary measures to protect them from violence or legal harm. In this case the university administration could be charged with both moral and legal responsibility. A charge with legal ramifications could become an instrument to try to force the university to compromise on some important principle (freedom of expression, forms of social engagement and critique, even religious practice, all of which have precedent in recent history). Furthermore, the authorities could use such a pretext to exert a high degree of pressure on the university to curb any and all protest by students.

b.) After a hypothetical arrest of a student or students the students and their parents as well as other members of the university community could be shown the document with which the administration was warned and counseled to curb student activities. Since the administration did not stop the students from the activities that became the pretext for the arrest, parents or others could draw the conclusion that the university does not have adequate concern for the welfare of its students. This would be a most effective way of dividing the university community and undermining the university’s reputation among its most important constituents -- students.

  1. The apparent genuine surprise of the agent at my refusal to do as requested could mean that he is not used to such a reaction. He had explained to me that he works with clergy on a regular basis. It could be assumed that other clergy (who work with youth, students, etc.) have been approached and that they have not refused to sign such documents.
  2. Measures of this nature create apprehension and unease. They are meant to intimidate university administrations and students. They are part of a whole pattern of practice that is well known to the Ukrainian population. The revival of such practices is a conscious attempt to revive the methods of the Soviet totalitarian past and to re-instill fear in a society that was only beginning to feel its freedom.
  3. Since only two of the approximately 170 universities of Ukraine have been voicing there protest regarding recent political and educational developments and many rectors have been marshaled/pressured to express their support regarding the turn of events, it is clear that in recent months fear and accommodation are returning to higher education at a rapid pace. It can be expected that UCU will be subject to particular attention and possible pressure in the coming months. The solidarity of the international community, especially the academic world, will be important in helping UCU maintain a position of principle regarding intellectual and social freedom.
  4. Speaking and writing openly about these issues is the most peaceful and effective manner of counteracting efforts to secretly control and intimidate students and citizens. As was apparent during this incident, state authorities are particularly sensitive about publicity regarding their activity. Information can have a preemptory, corrective and curing role when it comes to planned actions to circumscribe civic freedom, democracy, and the basic dignity of human beings.

It should be noted that on 11 May 2010, when Ukrainian students were organizing protest activity in Lviv as well as Kyiv, a representative of the office of Ihor Derzhko, the Deputy Head of the Lviv Regional Administration responsible for humanitarian affairs called the rectorate and asked for statistics on the number of students participating in the demonstrations. UCU's response was that the uniersity does not know how to count in that way.

Please keep UCU and all the students and citizens of Ukraine in your thoughts and prayers.

Fr. Borys Gudziak
Rector, Ukrainian Catholic University
19 May 2010

Ukrainian Catholic University | 25May2010 | Rev. Borys Gudziak;4689

Меморандум ректора Українського Католицького Університету про відвідини УКУ представником Служби Безпеки України (І коментар Ректорату)

В основу цього меморандуму лягли нотатки, зроблені одразу ж після розмови ректора УКУ о. Бориса Ґудзяка з представником СБУ 18 травня 2010 р., які були представлені членам ректорату, а також обговорені на зустрічах із викладачами та студентами Університету (19 і 20 травня). Стало зрозуміло, що цією інформацією ми повинні поділитися з ширшою громадськістю. Текст меморандуму англійською мовою було представлено учасникам Генеральної асамблеї європейської федерації католицьких університетів, яка відбувалася 20-22 травня в УКУ, а також розповсюджено в електронній формі серед наших приятелів та доброчинців.
Сучасні обставини, в яких доводиться діяти українським університетам, вимагають від керівництва великої відповідальності за долю їхніх інституцій та довірених їхньому проводу людей. Водночас, молоді особи потребують та очікують чітких і ясних моральних орієнтирів та особистого прикладу. УКУ є середовищем, в якому студенти мають нагоду розпізнавати покликання до морального життя, здобувати досвід громадянських чеснот, смак до свободи і пошану до гідності людини. Ми намагаємося бути нормальним університетом і віримо, що молоді люди в Україні заслуговують на те, щоб жити у нормальному суспільстві. Наше завдання – допомагати їм у цьому не тільки в аудиторії, але й у конкретних ситуаціях, які ставить перед нами життя. Саме таким викликом є подія, оприлюднена в цьому меморандумі.
Ми не можемо погодитися з підходом, де обговорення громадянської активності студентства має відбуватися в непублічний спосіб і з чужого голосу. Висловлення лояльності з такими методами може сіяти тільки підозру, а не будувати довіру. Без такої довіри справжній процес навчання і виховання неможливий. УКУ є автономною інтелектуальною спільнотою, яка може розрізнити, де проходить межа між вихованням у громадянській свободі та політичним тиском і маніпулятивними технологіями.
Наша країна як ніколи потребує відкритої комунікації між учасниками суспільно-політичного життя та формування спільного простору довіри. Маючи добру волю та надію на налагодження такої довіри, ми оприлюднюємо цей документ. Сподіваємося, що представники владних структур розуміють несумісність методів тоталітарного минулого з цілями побудови вільного суспільства, в якому пошанована людська гідність. Від цих методів страждає і гідність самих співробітників СБУ, які вимушено опиняються у морально хибних ситуаціях. Нашим спільним завданням є не допустити інерційного скочування українського суспільства у стереотипи давнього упокорення, яке загрожує водночас і політичній, і духовній безпеці наших громадян.
Ми також висловлюємо солідарність із тими громадським колами, які шанують чесне та відкрите спілкування і вважають його умовою здорових людських та суспільних стосунків. До такої ж чесної та відкритої співпраці ми закликаємо і органи державної влади.
Ректорат УКУ

ректора Українського Католицького Університету
про відвідини УКУ представником Служби безпеки України –
відповідальним за стосунки з Церквами
Львів, 18 травня 2010 р., кабінет ректора, 9:50-10:34

Вранці 18 травня о 9:27 я отримав дзвінок на свій приватний мобільний телефон від представника СБУ, який попросив про зустріч. Ми домовилися зустрітися через двадцять хвилин у приміщенні ректорату УКУ. Цей співробітник вже контактував з ректоратом рік тому, під час візиту до університету тодішнього Президента України Віктора Ющенка. Він також відвідав ректорат пізнього пообіддя 11 травня 2010 р. в справі запиту Інституту екуменічних студій та Інституту історії Церкви про підписання угоди щодо опрацювання архівів СБУ. У цей час представників ректорату вже не було в кабінетах, і він мав, за висловом директора Інституту екуменічних студій д-ра Антуана Аржаковського, з ним дуже добру зустріч.
Після свого прибуття 18 травня, цей співробітник у ввічливий спосіб повідомив про те, що деякі політичні партії планують протести та демонстрації з приводу суперечливої (а в деяких випадках обурливої) політики нової української влади. Студенти будуть задіяні у цих протестах. Існує небезпека, що деякі з цих акцій можуть супроводжуватися провокаціями. Він ствердив, що студенти, звичайно, мають право протестувати, однак адміністрація університету повинна їх застерегти, що ті, хто візьме участь у будь-якій протиправній діяльності, будуть притягнуті до відповідальності перед законом. Протиправна діяльність включає в себе не тільки акти насильства, а й, наприклад, пікети, що блокують доступ до робочих місць урядових службовців (або будь-які інші протести, не санкціоновані владою).
Після усного представлення справи співробітник поклав на стіл розкритого листа на аркуші паперу, що був адресований мені. Він попросив мене прочитати листа, а тоді підтвердити підписом, що я ознайомився з його змістом. Відвідувач ствердив, що після того, як я прочитаю і підпишу цей лист, він повинен забрати його з собою. Оскільки я зміг побачити, що документ був адресований мені як ректорові (я також зауважив, що на ньому було два підписи, які надавали йому особливо офіційного характеру), я спокійно відповів, що всякий лист, адресований мені, стає моєю власністю і повинен залишатися у мене, принаймні у формі копії. Лише за цих умов я міг погодитися прочитати цей лист (не говорячи вже про те, щоб його підписувати).
Співробітник був явно збентежений моєю відповіддю. Видавалося, що він не мав подібних прецедентів, тому що у моїй присутності зателефонував по мобільному зв’язку до свого (місцевого) керівництва, запитуючи про інструкції, що робити далі. Начальник відмовив у дозволі лишити мені чи то оригінал, чи копію листа, сказавши, що СБУ побоюється, що я можу опублікувати його в інтернеті. Я поставив запитання про доцільність всієї цієї процедури та про необхідність такої секретності й відмовився навіть дивитися на листа і читати його зміст. Молодий співробітник був розчарований і частково збентежений, однак не чинив додаткового тиску і не сперечався з моєю аргументацією.
Наша розмова мала й душпастирський момент. Я нагадав співробітнику той факт, що СБУ як нащадок колишнього КДБ, у якій залишається багато працівників ще з радянських часів, обтяжена спадщиною фізичного й морального ламання і калічення людей, та що він, як молода одружена особа, повинен бути обережним, аби не допуститися вчинків, які можуть завдати непоправної шкоди йому особисто та осоромити його перед дітьми та онуками. Як священик я почувався зобов’язаним вказати на цю душпастирську перспективу. До його честі, він відмежувався від спадщини минулого й заявив про своє прагнення служити потребам українських громадян. Він також попросив звернути йому увагу, якщо я вважаю, що він чинить неналежний тиск.
Врешті, я виразив моє особисте й назагал поширене в народі глибоке розчарування тим, що праця СБУ така непослідовна, що офіцери безпеки й міліції живуть розкішно, хоч отримують мізерні зарплати, що їхня діяльність просякнута корупцією та що нехтуються законні права громадян і їхня рівність перед законом. Я навів свіжий приклад з моїм двоюрідним братом Теодором Ґудзяком, мером міста Винники, який у лютому 2010 р. (три дні після обрання нового Президента) був арештований на підставі сфабрикованого звинувачення в хабарництві, організованого відомим корупціонером – політичним конкурентом й колишнім міліціонером – та за допомогою обласної й міської міліції. Незважаючи на те, що за два місяці до сфабрикованої справи мер, спираючись на голоси міської ради, надав СБУ відео, на якому переодягнені у цивільний одяг міліціонери серед ночі безперешкодно вриваються в його офіс у міській раді, дістають із сейфу міську печатку і ставлять її на різних документах, СБУ не вжила жодних заходів. (Предстоятелі Церкви, зокрема Блаженніший Любомир (Гузар), висловили занепокоєння, що внаслідок маніпульованих асоціацій цей випадок може бути використаний як привід, аби скомпрометувати ректора УКУ і цілу інституцію, яка має виняткову репутацію вільної від корупції). Я також повідомив, що маю достовірні свідчення та аудіодокази того, що мій телефон прослуховується, і то вже протягом багатьох місяців.
Народ України продовжує побоюватися й не довіряти як Службі безпеки, так і міліції через систематичні зловживання законом; через поширену практику залякування чесних політиків, журналістів, активних громадян; через зухвалий шантаж і здирства, здійснювані силовими структурами щодо середнього та малого бізнесу. Я попросив молодого співробітника передати мою стурбованість такими фактами своєму начальству. Я мав враження, що він особисто готовий дослухатися до етичних аргументів, але й, водночас, виконує свою звичну роботу. Мені було ясно, що він старанно дотримується інструкцій.
Під час нашої розмови співробітник СБУ запитав мене про Генеральну асамблею Федерації європейських католицьких університетів (FUCE), що мала відбутися 20-22 травня в стінах УКУ у Львові. Він охарактеризував її як важливу подію (вона отримала серйозний розголос) і спитав про програму, та про те, чи зустріч відкрита для широкого загалу. Стало зрозуміло, що він був би зацікавлений взяти у ній участь. Я сказав, що головна тема: Діяльність католицьких університетів задля гуманізації суспільства була оголошена в засобах масової інформації і що результати обговорень також будуть оприлюднені. Однак робочі засідання ректорів університетів не є загальнодоступними. Я пояснив, що 211 членів Міжнародної федерації католицьких університетів (IFCU) та 49 членів FUCE ретельно слідкують за розвитком єдиного католицького університету на території колишнього Радянського Союзу. Вони особливо зацікавились обставинами діяльності УКУ після того, як у березні на щорічній зустрічі Ради консульторів IFCU в Японії, я мав нагоду описати деякі наші суспільно-політичні перипетії та загрози свободі інтелектуального дискурсу (нав’язування радянського бачення історії; реабілітацію сталінізму і Сталіна, якому 5 травня 2010 р. в Запоріжжі відкрили новий пам’ятник; відновлення цензури у пресі й на телебаченні), які несумісні з нормальним університетським життям.
Тоді, як це й було домовлено на початку зустрічі, я запросив до розмови першого проректора УКУ д-ра Тараса Добка, якому співробітник повторив побажання СБУ.
Розуміючи стурбованість СБУ збереженням стабільності українського супільства, слід зробити декілька висновків з цієї зустрічі та пропозицій, які на ній були висловлені:
1. Підписання такого документа, як цей лист, що був мені запропонований до підпису, рівнозначне зі згодою на співпрацю з СБУ. Особа, яка його підписує, властиво, погоджується зі змістом листа та з можливими його наслідками. У практиці радянських спецслужб поставлення підпису на документі, який був написаний КДБ і зберігався там, було основним методом вербування таємних інформаторів (сексотів).
2. Такі методи не мають відомих (мені) прецедентів у незалежній Україні в досвіді УКУ та Львівського Національного Університету, чийого довголітнього ректора (і колишнього міністра освіти і науки 2008-2010 рр.) Івана Вакарчука я спитався безпосередньо після цієї зустрічі. Ці методи були добре відомі в радянські часи.
3. Конфіскація листа після підписання робить його і підпис інструментами для використання СБУ на власний розсуд.
4. Можливі сценарії використання подібного документа включають таке:
a) У випадку арешту студента, СБУ може звернутися до ректорату з оскарженням, що університет був поінформований про небезпеку для студентів, але не вжив необхідних заходів, щоб вберегти їх від протиправних вчинків чи насилля щодо них. У такому випадку адміністрації університету може бути висунуте звинувачення з подальшою моральною та юридичною відповідальністю. Звинувачення з юридичними наслідками може стати інструментом змусити університет піти на компроміс стосовно своїх засадничих принципів (свободи слова, форм суспільної діяльності та критики, навіть релігійних практик – все це має свої прецеденти в недавній історії). Більше того, влада може використовувати такий претекст, аби здійснювати потужний тиск на університет з метою приборкати будь-які студентські протести.
б) Після гіпотетичного арешту студента чи студентів, їхнім колегам і батькам, як і іншим членам університетської спільноти можуть показати документ, яким адміністрація була попереджена, і їй порадили приборкати прояви студентської активності. Оскільки адміністрація не відвернула студентів від незаконної діяльності, яка стала приводом для арешту, батьки й інші особи можуть зробити висновок, що університет недостатньо (неадекватно) піклується безпекою своїх студентів. Це був би найефективніший спосіб поділити університетську спільноту та підірвати репутацію університету серед його найважливіших членів – студентів.
5. Явний та справжній сюрприз, яким стала для співробітника моя відмова вчинити так, як вимагалося, може означати, що він не часто зустрічається з подібною реакцією. Він пояснив мені, що регулярно працює з духовенством. Можна припускати, що подібним чином зверталися або будуть звертатися і до інших душпастирів (які працюють з молоддю, студентами і т.д.), та що хтось не міг або не зможе відмовитися підписати такий документ.
6. Заходи такого типу породжують острах і тривогу. Вони й задумані для того, аби залякати адміністрації університетів та студентів. Вони є елементом методології, добре знаної українському народові. Відродження таких практик є свідомою спробою відродити методи радянського тоталітарного минулого та наново посіяти страх у суспільстві, яке тільки почало відчувати свою свободу.
7. Оскільки лише декілька з приблизно 170 українських університетів заявили протест проти недавніх змін у політиці та освіті, а багатьох ректорів спонукакли і/або змусили висловитися на їхню підтримку, то зрозуміло, що останнім часом у вищу освіту швидкою ходою повертаються страх і пристосуванство. Можна очікувати, що УКУ буде об’єктом особливої уваги й можливого тиску в наступні місяці. Солідарність міжнародної спільноти і, особливо, академічного світу буде важливою допомогою для УКУ, аби університет відстояв свою принципову позицію стосовно інтелектуальної і суспільної свободи.
8. Відкриті висловлювання і публікації на ці теми є мирним і найбільш ефективним способом протидії секретному контролю та залякуванню студентів і громадян. Як стало очевидним під час згаданого випадку, представники владних структур є особливо чутливими до винесення їхніх дій на публіку. Інформація може відігравати запобіжну, коригуючу й зцілюючу роль, якщо вона виявляє заплановані дії, які мають на меті обмежити громадянську свободу, демократію та людську гідність.
Слід зазначити, що 11 травня 2010 р., коли українські студенти організовували протести у Львові та Києві, представник апарату Ігоря Держка, заступника Голови ЛОДА, відповідального за гуманітарні питання, зателефонував до ректорату й запитав про статистику – кількість студентів, які беруть участь у демонстраціях. В УКУ відповіли, що не знають, яким чином вести такі підрахунки.
Прошу пам’ятати про УКУ, про всіх студентів та громадян України у Ваших думках і молитвах.

о. Борис Ґудзяк
Українського Католицького Університету
19 травня 2010 р.Б.